понедельник, 28 декабря 2015 г.
пятница, 13 ноября 2015 г.
среда, 7 октября 2015 г.
среда, 30 сентября 2015 г.
Свадебные рушники
Символіка весільного рушника
Дерево Життя
Робота заслуженого майстра народної творчості України Надії Денисюк.
Фото автора
А от що саме вишивати - пропонуємо вловити цю магію. Чимало священних знаків, відомих ще з давніх-давен, тепер підмінені формою. Популярні написи, як-от: "на щастя, на долю", наші пращури шифрували у візерунках.
 |
| Дуб і калина |
Калина - дерево українського роду. Її пов'язували з народженням Всесвіту, а червоні ягоди калини стали символом крові та невмирущої української нації. Через це весільні рушники, дівочі та парубочі сорочки рясно прикрашали цією вишивкою.
Дуб - дерево, що уособлює чоловічу силу. В давнину - символ бога Перуна. Його вишивають на чоловічій стороні весільного рушника, а частіше - на парубоцьких сорочках, щоб хлопці та молоді чоловіки мали при собі оберіг життєдайної чоловічої сили. Для жінок такі візерунки не притаманні.
Дуб і калина доволі часто зустрічаються у народній вишивці, поєднуючи в собі символи вічної краси і сили одночасно.
Виноград - символ таїнства створення нової сім'ї. Вишивається на родинних рушниках. Життєдайність винограду означає плодючість роду.
Мак - квітка пам'яті роду. Вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Його не зображали на весільних рушниках, оскільки він уособлює скорботу.
Лілея - символ дівочих чарів, чистоти і цноти. Вона містить в своєму орнаменті листки і пуп'янки, в цьому закладено народження, розвиток та безперервність життя.
Троянда або ружа - улюблена квітка українців. Її вишивають на сорочках і рушниках багатьох регіонів України. Хтось вважає мотив троянди не дуже давнім, а деякі дослідники навіть стверджують, що дане зображення було запозичене.
Хміль - втілює сутність молодого буяння та закоханості. Візерунки, що нагадують листя хмелю, відносять до молодіжної та весільної символіки. Адже парубок біля дівчини "в'ється як хміль".
Чорнобривці - поетичний образ народної пісні та вишивки. Через те, що ці квіти полюбилися українському народові, їх досить часто вишивають на рушниках і сорочках.
Візерунок з квітами зазвичай вкладається за законами рослинного орнаменту, з безперервним рухом. Квіти з'єднані ланцюжками-стеблинками як свідчення невпинності буття.
 |
| Берегиня |
Берегиня - загадкова, багатолика могутня квітка, що тримає в собі материнську силу світу. Це мати-природа, втілена у рослині, що несе в собі сім'я роду всього живого. Вона означає суть самого творення, вічне оновлення та гармонію життя.
Сонце - потужний сакральний символ. Уособлює вогненну батьківську енергію, а для пращурів - знак священного вогню. Сонце зображають у вигляді восьмикінечної розетки чи зірки, що вже сама по собі містить величезний енергетичний заряд, а також у вигляді свастик, ромбів з променями, хрестів у колі.
Вода - друга стихія, що утворила земне життя. Втілює вологу материнську енергію. Знак води нагадує згорнуту змію або хвилясту лінію.
Земля - символ плодючості, щедро засіяної землі, зображений у вигляді ромбів.
Ці знаки, що дійшли до нас з глибокої минувшини - Сонце, Вода і Земля - складають життєдайну трійцю. Вони є неподільними в орнаментах української вишивки.
 |
| Земля, Вода і Сонце |
Зірки - символ уявлення про структуру космосу. У вишивці вони не розкидані хаотично, а зібрані у геометричний орнамент впорядковано і гармонійно, як Всесвіт. І знов-таки цим візерунком щедро прикрашають вишивку як зернами, що дадуть нові й нові паростки.
Хрест - провідний магічний знак. Є прадавнім символом поєднаних сонячної батьківської та вологої материнської енергій. Хрест благословляє молодих на створення нової сім'ї, тому його вишивають саме на весільних рушниках, при цьому часто вплітають в інший візерунок, роблячи непомітним.
Вінець, вінок або кільця - мають прямий символізм. Вишиваючи весільного рушника з обручками, важливо пам'ятати, що вони не повинні бути до кінця зімкнутими.
Соловей та зозуля - вишиваються на дівочих рушниках. Нерідко їх саджають на гілки калини, що символізує продовження роду.
На весільних рушниках вишивають пари голубів як символ любові і злагоди, півнів як початок нового дня, нового життя, лебедів на знак вірності один одному.
Павич - жар-птаха, що несе в собі сонячну енергію. Ця поважна пташка уособлює сімейне щастя та благополуччя.
Ластівка - пташка, що несе добрі новини, знак весни і початку нового життя. Соколи, голуби, півні, - все це символи молодят.
 |
| Павичі. Птахів слід розміщувати парами |
Парне розташування птахів у народному мистецтві уособлює кохання і вірність. Не можна вишивати на рушнику пташок не в парі.
Розміщують птахів голівками один до одного. Іноді вони тримають у клювиках гілочку чи ягідку калини.
Орел - у давніх образах володар верхнього світу. Двоголовий орел тотожний міфологічному образу - космогонічному персонажу, якого вважали творцем землі, дерев, людей.
Олені - прадавній потужний образ, що несе щастя і добробут. У більш сучасних вишивках майже не зустрічається.
Дерево Життя - наймогутніший сакральний символ, використання якого у весільній вишивці несе дуже сильне смислове навантаження. Значення його в тому, що все живе у світі - це частина великої нерозривної системи буття.
Дерево Життя, Дерево Щастя, або Райське Дерево зображають як головний елемент малюнку.
Структура Дерева Життя відображає уявлення наших пращурів про світобудову. Крона дерева - це світ богів, стовбур - сьогочасний матеріальний світ, а коріння - підземний потойбічний світ. Інколи світ потойбічний відділяють горизонтальною лінією.
При всій своїй силі Дерево Життя виростає з маленького горщика - минулого життя, основи світотворення.
Дерево зазвичай починається з великої квітки - сонця потойбічного, і завершується також великою квіткою - сонцем Творця. Їх можна вишивати різними за будовою і візерунком, але однаковими за розміром.
Ці основні квітки також символічно поєднують в собі сонячну батьківську та вологу материнську енергії. І сонце, і життєдайна вода однаково важливі для розвитку Райського Дерева.
Дерево прикрашають квітами, жолудями, бруньками, пташками. Квіти можуть символізувати красу і молодість, жолуді - сімейне щастя, виноградна лоза з гронами - сімейний добробут.
В орнаментації українських рушників майстрині прагнуть передати красу і пишність природи, її буйне цвітіння. Часто вони розміщують на стеблі величезну кількість різноманітних квіток, майже не зображаючи листя.
Птахи - це посланці Божого Духу, душі, що оберігають родину. Птахи обов'язково мають сидіти на дереві, так як птахи біля дерева символізують померлі душі й можуть накликати ранню смерть.
 |
| Ще одне Дерево Життя на рушнику Надії Денисюк |
Квіти і птахи втілюють основні сімейні цінності - взаємне кохання, вірність, сімейне гніздо, дітей, тому на них краще не ставати ногами.
Вишиті поверх дерева окремі квіточки чи пташки можуть означати предків, які пішли за межу людського буття, але їх душі оберігають Дерево Роду.
Вишивка доповнюється безконечником, що вишивається по краю рушника. Зображені на ньому листя та плоди дуба, хмелю, винограду символізують чоловічий початок, квіти та ягоди - жіночий. Основна вимога - безперервність орнаменту з кінця в кінець, щоб не переривалась життєва дорога молодят.
В'юнок по краю усього рушника означає дівочу любов та вірність. Хвилеподібні лінії оздоблення - рівновага і лад у житті. Горизонтальні лінії візерунка можуть бути лише під горщиком, але не згори, щоб не закривати потік Божого благословення. До того ж лінія візерунка над Деревом перешкоджає його розвитку.
Дерево Життя часто оточують хрестами, зорями, паростками зерна. Важливо, щоб Дерево Життя було симетричним, врівноваженим, а ярусів має бути не менше трьох. Від їх кількості залежить, яку інформацію ми хочемо зашити в рушник.
Три поверхи - священна трійця, щасливе спокійне сімейне життя, чотири - реалізація ідей, добробут і статок родини, п'ять - втілення творчих задумів, духовні цінності, шість - єднання з Богом, духовна і фізична досконалість, сім - приєднання до невидимих світів, таємниць всесвіту.
Тож творіть свою Долю власними руками! Вишивайте та будьте щасливими!
пятница, 25 сентября 2015 г.
четверг, 10 сентября 2015 г.
Версии истории: англичане признали, что король Артур был русским князем.
Легендарный король Артур, который является эталоном западноевропейского рыцарства, был русским князем, прибывшим в Англию со своей дружиной по соглашению с римским императором Марком Аврелием. Это сенсационное заявление сделал известный британский историк Ховард Рид.
В ходе длительных исследований и Великобритании, Франции и России, Рид пришёл к выводу, что король Артур являлся одним из представителей племён, живших в Сарматских степях Южной России.
Славившийся своими высокими и белокурыми всадниками, эти племена вышли в начале второго века к Дунаю и встретились с римскими легионерами.
В ходе длительных переговоров Рим сумел найти с ними общий язык и ядро «варварской» армии было взято на имперскую службу. В 175 году от Н.Х.Л. около шести тысяч Русских воинов прибыли на Альбион. Работая в архивах петербургского Эрмитажа, Ховард Рид обнаружил многочисленную символику из захоронений на территории России, совпадающую с образцами на знаменах, под которыми сражались воины легендарного короля Артура
А вот ещё:
Легендарный король Артур был сарматом!
О том, что у популярного персонажа рыцарских романов, имелся исторический прототип, писали давно. Слишком харизматична фигура короля, чтобы быть полностью придуманной. К тому же, сведения о великом воине бриттов, сумевшем организовать и возглавить сопротивление вторжению германцев на острова, встречаются в поэмах валлийских бардов, и в ряде латинских хроник о завоевании Британии, датируемых VI веком.
Долгое время ученые считали, что прообразом легендарного короля послужил некий «Медведь», участник битвы с саксами при горе Бадо-Хилл в 516 году. Основания для таких предположений строились, в основном, на том, что по-валлийски «медведь» — «artos» что, по мнению специалистов, этимологически близко к имени Артур. Но не все историки разделяют подобную точку зрения. Так, некоторые исследователи убеждены, что настоящий король Артур был римлянином, и имя его происходит от переиначенного кельтами древнего римского имени Арториус. Существуют и другие, более, скажем так, экзотические теории. В частности, например, английский историк Говард Рейд всерьез утверждает, что король Артур был русским, точнее, русом бежавшим из римского плена и волею судьбы ставшим вождем бриттов. Версия, конечно, любопытная. К тому же всегда приятно осознавать, что даже в далекой Англии встречаются ученые, уверенные, что легендарный король кельтов был нашим соплеменником. Но, к сожалению, версия Рейда всего лишь версия. Тем более что, как показывают исследования ряда западноевропейских и российских историков, прототипом легендарного короля Артура, вполне мог стать и сармат.
Несмотря на всю кажущуюся фантастичность подобных теорий, оснований для них вполне достаточно. Само имя короля — Артур (Arthur) по мнению специалистов происходит от имени сарматского солнечного божества Arthuron, что означает «Огонь солнца». Имеются и другие, не менее убедительные доводы. В настоящее время, например, есть все основания полагать, что прототипом рыцарей Круглого стола, как и средневековых рыцарей вообще, послужили сарматские катафрактарии. Так римляне называли тяжелую сарматскую, а затем и аланскую кавалерию. Считается, что именно катафрактарии на долгие столетия вперед определили весь основной набор рыцарского вооружения и тактику конного боя. Судите сами. Вот как описывали боевую мощь катафрактариев античные историки:
«…Все они сидели на своих лошадях, как статуи, к их конечностям были подогнаны доспехи, которые точно соответствовали формам человеческого тела. Они покрывали руку от запястья до локтя, а оттуда до плеча, в то время как пластинчатая броня защищала плечи, спину и грудь. Голова и лицо были покрыты шлемом с металлической маской, которые делают их носителя выглядящим, как статуя, потому что даже бедра и ноги, и самые кончики ног покрыты доспехом. Он соединен с панцирем прекрасным кольчужным плетением, наподобие ткани, так что ни одна часть тела не остается видимой и непокрытой, потому что это плетеное покрытие защищает руки и является таким гибким, что носители его могут даже сгибать пальцы».
По свидетельству Тацита историка, жившего во II веке н.э., доспех катафрактария был настолько тяжел, что сбитый с коня воин сам не в состоянии был подняться. Сарматский чешуйчатый доспех в комбинации с кольчугой просуществовал до XIV века. Единственным к нему дополнением у рыцарей стал щит, использование которого древние сарматы считали излишним. Защищали броней сарматы и своих коней. Отчего в глазах противника выглядели «…подобно какому-то железному человеку или движущейся кованой статуей».
В качестве главного наступательного оружия катафрактарии использовали длинное, до 3 – 3,5 метров копье, которое широкими ремнями крепилось к шее и крупу коня, тем самым, позволяя всаднику легко направлять его по своему усмотрению. Когда начиналась битва, они, выстроившись клином подобно бронированному тарану, на всем скаку врезались во вражеский строй, нанося ему сокрушительный удар. Причем сила удара была такова, что, по свидетельству очевидцев, одним копьем катафрактарий зачастую пронзал насквозь сразу двух противников со щитами и в латах. Не менее сокрушительным оружием в руках сарматов служил и длинный, свыше метра, двуручный меч, который они обычно пускали в ход после того, как в гуще боя использовать копье становилось невозможно.
Ничего подобного ни у римлян, ни тем более у кельтов на тот период не было. Поэтому, начиная со II века н.э., империя стала охотно нанимать на службу отряды тяжелой сарматской конницы, бронированной армадой прокатившейся по землям Западной Европы. В составе римских армий сарматы, а затем и аланы побывали в Галлии, Нормандии, на берегах Рейна, добрались до берегов Британии, где их экспедиционный корпус достигал 5000 тяжело вооруженных всадников. Именно тогда, считают ученые, в Западную Европу и попали иранские героические истории, рассказы и традиции, на которых позже сформировался круг легенд о короле Артуре.
Действительно, иранские мотивы в артуровском цикле довольно заметны. К ним относится сюжет с чашей Грааля, поисками которой занимались рыцари Круглого стола. Обычно считается, что культ Святого Грааля сложился в средневековой Британии, и имеет христианские корни. Но, как выясняется культ священной и одновременно магической чаши небесного происхождения — это типично иранская идея, своими корнями уходящая еще в скифское или даже арийское время.
Несомненные иранские признаки несет в себе и рассказ об инициации молодого Артура. В рыцарских романах говориться, что будущий король сумел доказать свое право владычества над Британией лишь после того, как дважды вытащил из-под лежавшего под алтарем камня волшебный меч Экскалибур, вложенный туда колдуном Мерлином.
Между тем, для древних иранцев, меч воткнутый в землю, гору хвороста или камень, служил кумиром бога войны и победы. Царь же в их представлениях считался живым воплощением бога. Поэтому сарматы верили, что священный меч мог взять в руки только человек, в жилах которого течет царская кровь. Что в полной мере и отразилось в сюжете с Экскалибуром. Согласно преданию, кроме молодого Артура его не смог вытащить из-под камня ни один из вызвавшихся для этого претендентов.
Как уже говорилось, выше самые ранние упоминания о легендарном короле бриттов встречаются в поэмах валлийских бардов и латинских хрониках VI века. Правда, в поэмах Артур еще не король, а всего лишь военный вождь бриттов. Титул же короля, как и лавры добродетельного христианина, ему «присвоили» гораздо позже, примерно в VIII веке. А до этого доблестный воин и идеальный правитель Артур оказывается, согласно преданиям, возглавлял хорошо вооруженный полувоенный - полу разбойничий отряд отчаянных головорезов, «прославившихся», между прочим, не только победами над саксами, но и банальным разбоем и грабежом местных жителей. Далек от канонического в поэмах и моральный облик Артура. По признанию все тех же бардов, в его характере удивительным образом сочетались как рыцарские прямота и благородство, так и крайняя жестокость, доходящая до кровожадности. Что, по мнению историков, указывает на варварское происхождение героя. К слову сказать, не жаловали Артура и представители христианской церкви. Что, в общем-то, вполне объяснимо.
В житиях британских святых довольно подробно описывается, как сей будущий «воин господень» рыцарских романов в реальном своем воплощении с завидным постоянством обирал христианские храмы и монастыри. Из чего, кстати, следует что, вряд ли прототип легендарного короля был христианином, а значит римлянином. Не был король Артур и кельтом. И вот почему.
У кельтов в то время не было своей национальной, хорошо вооруженной кавалерии. Зато она имелась у сарматов, оставшихся на острове после вывода в 407 году с Британии основных войск империи. Предоставленные сами себе сарматы, к тому времени давно уже называвшиеся аланами, довольно быстро превратились в по-настоящему грозную силу. Возглавляемые племенной аристократией, они занимались разбоем и сражались с вторгшимися англосаксами, постепенно ассимилируясь в местной среде. Поэтому нет ничего удивительно в том, что кельты, видя в сарматах естественных союзников в борьбе с германцами, легко перенимали у них воинскую тактику, а также героические рассказы и мифы, переиначивая их на свой лад. Переняли они у сарматов и имя их легендарного предводителя Артхура, придав ему современную форму - Артур (Arthur) и сделав своим. Точно также как название сарматской этнической группы аланы (происходящее, по мнению лингвистов от индоиранского «aryana» — арийцы) у кельтов со временем трансформировалось в довольно популярное в Западной Европе имя собственное Алан (Аллан).
В заключение хочется добавить следующее. К сожалению, во многих исторических произведениях, будь то роман или кинокартина, до сих пор тиражируются устаревшие представления о скифах и родственных им сарматах как о варварах, диких кочевниках, лишенных сколь ни будь значимой как материальной, так и духовной культуры. А между тем это совершенно не так. Скифы и наследовавшие им сарматы обладали по-своему уникальной материальной культурой, следы влияния которой обнаруживаются в культуре большинства современных народов Европы и в особенности в русской.
И последнее. В настоящее время довольно популярна теория утверждающая, что русы – это сарматы – роксоланы (светлые аланы) или рухс-асы (светлые асы), а значит версия англичанина Рейда возможно не так уж и далека от истины.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)